Зіркові ювіляри
Клод Моне - людина сонця
 До 180-річчя від дня народження Найвідоміший з художників-імпресіоністів прожив довге і насичене життя, пережив на десятки років своїх однодумців в питаннях техніки живописання, залишив багату спадщину з вражаючих полотен, ставши в один ряд з легендарними особистостями – авторами революцій в світі мистецтва. Це сьогодні ми захоплюємося барвистими, повітряними полотнами, це сьогодні існує тисячне, а то і мільйонне покоління молодих художників, що взяли за ідеал творчу манеру імпресіоністів, а колись групу художників, що прагнули схопити кінчиком пензля сонячне світло і перенести його на полотно сучасники називали божевільними. Головним чином невтішні висловлювання критиків і газетярів стосувалися Моне. І тільки Едуард Мане називав свого майже однофамільця “справжнім Рафаелем води”. |
Архітектор України. Олександр Матвійович Вербицький
 До 145-річчя від дня народження О. М. Вербицького Верби́цький Олекса́ндр Матві́йович — архітектор, інженер і педагог, професор, дійсний член Академії архітектури, почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР, автор проекту сучасної споруди залізничного вокзалу у Києві. Вікіпедія |
Бог танцю Серж Лифар
 До 115-річчя від дня народження Серж Лифа́р — український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX століття. Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Вікіпедія |
Назавжди з Україною. Іван Козловський
 До 120-річчя від дня народження Івана Семеновича Козловського Іван Семенович Козловський – всесвітньо відомий український тенор, унікальний співак, якому підкорилися більшість вокальних жанрів: від оперних, камерних, народних творів, церковної духовної музики – до джазу і естрадних пісень. Неперевершено виконував романси, українські пісні, організовував справжнє колядування з великим мішаним хором і оркестром у супроводі дзвонів, професійно співав з церковним хором – всенощні, а з джазовим оркестром – модне танго «Бесідка»... Він був людиною талановитою і яскравою. Мав надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкого діапазону, з вільним верхнім регістром. Висока художня і технічна майстерність, безустанні творчі пошуки – такі були характерні риси співака. Популярність співака була шаленою. Йому наслідували: студенти театральних вишів робили на уроках грим «під Козловського», а молоді оперні співаки вчилися носити фрак «як Козловський»! |
Михайло Дерегус.
 До 115-ї річниці від дня народження українського графіка і живописця. МИХАЙЛО ГОРДІЙОВИЧ ДЕРЕГУС — живописець і графік, учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних виставок. Уже в ранніх творах художник повносило виявився як блискучий рисувальник, колорист і майстер композиції. М.Дерегус упродовж свого творчого життя наснажувався темами з української історії, звеличував національний характер, оспівував величну красу пейзажів України. Він також був одним з найталановитіших майстрів книжкової графіки. Розпочавши свою творчість як живописець, майстер тематичної картини, у подальшому поринає у світ ліній і штрихів, лаконізму й узагальнюючих символів. Часто його робота над графічними аркушами стимулює творчість живописця і, навпаки, живопис збагачує образний світ графічного мистецтва. Робота над пейзажем — особлива віха у творчості митця. Він любить свою землю. Краєвиди не змальовує, а створює, вкладаючи у них своє розуміння образності, особливий, глибинний зміст («Старі верби», 1964; «Вітряк у степу», 1968). Колорит його творів, як правило, будувався на тонких поєднаннях світлих і темних тонів, світло й тінь виявляють здебільшого теплу гармонію. Він полюбляв коричневі, золоті, червоні, вохристі тони, які, здається, найбільше відповідають розкриттю образів і подій. Найвідоміші твори: живопис — серія «Хмельниччина» (1945), «Переяславська Рада» (1954), триптих «Дума про козака Голоту» (1960), «По дорозі на Кирилівку» (1961), «Народження пісні» (1963), цикл «Степ» (1970—1980-і роки), «Голод. 33-й рік» (1988), «Портрет дружини в червоному» (1989), «Похід Святослава» (1982), «Над Збручем» (1990); графіка — серії естампів «Шляхами України» (1938—1960), Українські народні думи та історичні пісні» (1947— 1970), ілюстрації до творів І.Котляревського, М. Гоголя, Т. Шевченка, Лесі Українки. |
Йоганн Штраус
215 років від дня народження австрійського композитора Йоганна Штрауса (1804 – 1849)  Йоганн Штраус I (нім. Johann Strauß, 14 березня 1804 р., Відень — 25 вересня 1849р., там же) — австрійський композитор, скрипаль і диригент. Родоначальник музичної династії Штраусів. Троє його синів – Йоганн, Йозеф і Едуард – теж стали відомими композиторами. Спадщина композитора налічує 251 творів (з них 152 вальси). Це спадщина була дбайливо збережено його сином Іоганном Штраусом-молодшим і видана у 1889 році в Лейпцигу. Цікаві факти: 1. Йоганн Штраус (батько) став геніальним музикантом всупереч життєвим обставинам. Він народився в небагатій родині. Коли хлопчикові виповнилося сім років, померла від лихоманки його мати, а через п’ять років – потонув батько. Не зважаюч на прохання підлітка віддати його вчитися мистецтву, опікун вирішив зробити з нього палітурника. Тоді Йоганн став ходити на скрипкові уроки самостійно. Незабаром він кинув майстерню і почав виступати в трактирах. 2. У перший свій оркестр Штраус потрапив у 20 років – він став помічником відомого диригента Йозефа Ланнера. На деякий час шляхи талановитих людей розійшлися. Після скандалу вони стали заклятими ворогами і суперниками. Відень розкололася на два табори – штраусіанців і ланнеріанців. Ланнера імператор Франц I – призначив «керуючим придворними балами». А у Штрауса було більше запрошень на свята в Австрії та за кордоном. Навіть під час холери в 1832 році під час його виступів зали були повні. Протистояння двох творчих гігантів завершилося смертю Ланнера. Штраус отримав придворну посаду і став провідним віртуозом Відня і всієї Європи. 3. Шалену популярність Штраус здобув неповторним стилем своєї гри. Він одночасно грав на скрипці і управляв оркестром. Ось, що про це писав побував на концерті музиканта композитор Ріхард Вагнер: «Незабутньою залишиться для мене кожна п’єса, в якій він диригує зі скрипкою в руках. Публіка, яка насправді була більш сп’яніла його музикою, ніж напоями, піднімала справжнє виття, яке підносило наснагу диригента зі скрипкою на незбагненну для мене висоту». Видання позначені «*» знаходяться у фондах Державної бібліотеки України для юнацтва (електронний каталог). *Бутакова Е. Иоганн Штраус: под звуки нестареющего вальса / Е. Бутакова // Личности. – 2013. – № 8. – С. 30–47. *Єрмаков В. В. Музична казка Віденського лісу / В. В. Єрмаков // Шк. б-ка. – 2012. – № 17 – 18. – С. 61–63. Історія виникнення вальсу Йогана Штрауса – «короля вальсів». *Йоганн Штраус – король вальсів // Шк. б-ка. – 2009. – № 2. – С. 80–82. *Майлер Ф. Йоганн Штраус / Ф. Маклер. – Москва : Музика, 1980. – 72 с. *Мейлих Е. Иоганн Штраус. Из истории венского вальса / Е. Мерлих. – Ленинград : Музыка, 1975. – 207 с. Носов Ю. Венские встречи под вальсы Штрауса / Ю. Носов, Т. Чистова // Эхо планеты. – 2007. – № 46 – 47. – С. 26–31. *Штраус Иоганн (1804–1849) // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – Москва, 2004. – С. 1610–1611. |
Музична душа України. Володимир Івасюк.
До 70-річчя від дня народження Доля відміряла дивовижному українцю всього 30 років життя. Коротким часовим проміжком талановитий композитор скористався сповна, хоча при іншому повороті подій цілком міг стати другим Миколою Лисенком. Проблема полягала лише в тому, що розвиток української музики як окремого мистецтва, а не способу вихваляння комуністичної влади, було неприпустимим. За 30 років життя Івасюк створив 107 пісень, також він є автором 53 інструментальних творів і музичного супроводу до кількох спектаклів. Безпосередньо перед смертю він писав музику до опери про запорозьке козацтво, партитури зникли з портфеля, знайденого біля мертвого тіла композитора. Професійний медик Івасюк добре грав на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі, чудово виконував власні пісні. Також відомий Івасюк як талановитий живописець з цікавою манерою малювання. Він малював портрети близьких людей, автопортрети, шаржі. Можна з упевненістю сказати, що тільки передчасна смерть не дозволила належним чином розвинутися і цій грані таланту Володимира Івасюка. Тим часом його пісні добре відомі, вони користуються незмінною популярністю протягом багатьох десятиліть після смерті автора. Композиції «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви» та ряд інших пісень стали воістину народними. Численні гвинтики радянського механізму, які змушували рідних і близьких Івасюка забути про нього, давно пішли в небуття, композитор і його творіння стали безсмертними. |
Борис Гмиря: "Я виховувався на українській пісні"
Зі спогадів Бориса Гмирі: «Пам’ятаю розмову з батьком
після закінчення церковно-приходської школи. «…Але не безрадісним було моє дитинство і юність. Глибока, ніжна любов матері осявала світлом наше сіре життя. Ми, діти, і я особливо, платили їй тим же. Неписьменна до схилу літ – грамоти вона навчилася уже в мене, – природжений педагог, мати зуміла виховати в мені ті якості які потрібні художникові творцеві: спостережливість, душевну ніжність і вміння по-справжньому любити людей і всі їхні болі, переживання, цінувати природу і, як кажуть, відчувати запах землі. Вона з дитинства прищепила мені повагу до старших, взагалі до людей, і все це не суворістю, а любов`ю, щирістю.» За 20 років трагічно-неспокійного життя, Гмиря виступив 2103 рази: зіграв 683 оперні спектаклі, дав 1420 концертів. З Щоденників, програмок концертів тощо, видно, що всі його концерти були з трьома, а то й чотирьма відділами + невраховані лекції-бесіди, тобто загальна кількість виступів складає 3000 разів. Зокрема 3 квітня 1964 р. у залі Московської консерваторії Гмиря проспівав 35 творів, а в щоденнику записав: «Просили виконати ще 26 творів». І все це без мікрофона (про фонограму й мови не було). Середня кількість виступів у місяць складала: 3000 : 20 років : 10 місяців = 15 разів, тобто кожний другий день у місяць. Це дуже-дуже багато!!! Як злочинно мало він був задіяний в операх, особливо українських і, особливо, його любимій — «Тарас Бульба» — всього 6 разів, і то один — в Большом. Як багато йому не дали здійснити і як багато здійснив би він проживи ще хоч трохи. |
Крістоф Віллібальд Глюк і його оперна реформа
До 300-річчя від дня народження
К. В. Глюк – видатний оперний композитор, який здійснив у другій половині XVIII ст. реформу італійської опери-seria і французької ліричної трагедії. Велика міфологічна опера, що переживала найгострішу кризу, знайшла у творчості Глюка якості справжньої музичної трагедії, наповненої сильними почуттями, що возвеличує етичні ідеали вірності, обов’язку, готовності до самопожертви.
|
Григорій Верьовка - чарівник хорового співу
До 120-річчя від дня народження Композитор-диригент,
художник-новатор постійно шукав нових форм, які б повніше розкривали народну й
сучасну пісню; створив свій оригінальний жанр, свою власну музичну мову. Саме
це найбільше вирізняло його з-поміж колег-сучасників. Зрештою, і сам талант
цього корифея українського музичного мистецтва виріс із глибинних і чистих джерел
народнопісенної культури. Він, як і М. Лисенко, М. Леонтович, П. Козицький, Л.
Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Коляда та інші видатні українські композитори,
зробив значний внесок у розвиток жанру обробки народної пісні, збагативши його
новими формами, а також у скарбницю української музичної фольклористики. Твори
цього митця, позначені барвистістю мелодії, яскравістю колориту та неповторною
оригінальністю, й досі не втратили своєї свіжості. |
1-10 of 36
