215 років від дня народження австрійського композитора

Йоганна Штрауса (1804 – 1849)

Цікаві факти:

1. Йоганн Штраус (батько) став геніальним музикантом всупереч життєвим обставинам. Він народився в небагатій родині. Коли хлопчикові виповнилося сім років, померла від лихоманки його мати, а через п’ять років – потонув батько. Не зважаюч на прохання підлітка віддати його вчитися мистецтву, опікун вирішив зробити з нього палітурника. Тоді Йоганн став ходити на скрипкові уроки самостійно. Незабаром він кинув майстерню і почав виступати в трактирах.

2. У перший свій оркестр Штраус потрапив у 20 років – він став помічником відомого диригента Йозефа Ланнера. На деякий час шляхи талановитих людей розійшлися. Після скандалу вони стали заклятими ворогами і суперниками. Відень розкололася на два табори – штраусіанців і ланнеріанців. Ланнера імператор Франц I – призначив «керуючим придворними балами». А у Штрауса було більше запрошень на свята в Австрії та за кордоном. Навіть під час холери в 1832 році під час його виступів зали були повні. Протистояння двох творчих гігантів завершилося смертю Ланнера. Штраус отримав придворну посаду і став провідним віртуозом Відня і всієї Європи.

3. Шалену популярність Штраус здобув неповторним стилем своєї гри. Він одночасно грав на скрипці і управляв оркестром. Ось, що про це писав побував на концерті музиканта композитор Ріхард Вагнер: «Незабутньою залишиться для мене кожна п’єса, в якій він диригує зі скрипкою в руках. Публіка, яка насправді була більш сп’яніла його музикою, ніж напоями, піднімала справжнє виття, яке підносило наснагу диригента зі скрипкою на незбагненну для мене висоту».

  Видання позначені «*» знаходяться у фондах Державної бібліотеки України для юнацтва (електронний каталог).

*Бутакова Е. Иоганн Штраус: под звуки нестареющего вальса / Е. Бутакова // Личности. – 2013. – № 8. – С. 30–47.

 *Єрмаков В. В. Музична казка Віденського лісу / В. В. Єрмаков // Шк. б-ка. – 2012. – № 17 – 18. – С. 61–63.

Історія виникнення вальсу Йогана Штрауса – «короля вальсів».

 *Йоганн Штраус – король вальсів // Шк. б-ка. – 2009. – № 2. – С. 80–82.

 *Майлер Ф. Йоганн Штраус / Ф. Маклер. – Москва : Музика, 1980. – 72 с.

 *Мейлих Е. Иоганн Штраус. Из истории венского вальса / Е. Мерлих. – Ленинград : Музыка, 1975. – 207 с.

 Носов Ю. Венские встречи под вальсы Штрауса / Ю. Носов, Т. Чистова // Эхо планеты. – 2007. – № 46 – 47. – С. 26–31.

 *Штраус Иоганн (1804–1849) // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – Москва, 2004. – С. 1610–1611.

                       До 70-річчя від дня народження

    Доля відміряла дивовижному українцю всього 30 років життя. Коротким часовим проміжком талановитий композитор скористався сповна, хоча при іншому повороті подій цілком міг стати другим Миколою Лисенком. Проблема полягала лише в тому, що розвиток української музики як окремого мистецтва, а не способу вихваляння комуністичної влади, було неприпустимим.

    За 30 років життя Івасюк створив 107 пісень, також він є автором 53 інструментальних творів і музичного супроводу до кількох спектаклів. Безпосередньо перед смертю він писав музику до опери про запорозьке козацтво, партитури зникли з портфеля, знайденого біля мертвого тіла композитора. Професійний медик Івасюк добре грав на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі, чудово виконував власні пісні.

    Також відомий Івасюк як талановитий живописець з цікавою манерою малювання. Він малював портрети близьких людей, автопортрети, шаржі. Можна з упевненістю сказати, що тільки передчасна смерть не дозволила належним чином розвинутися і цій грані таланту Володимира Івасюка.

    Тим часом його пісні добре відомі, вони користуються незмінною популярністю протягом багатьох десятиліть після смерті автора. Композиції «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви» та ряд інших пісень стали воістину народними. Численні гвинтики радянського механізму, які змушували рідних і близьких Івасюка забути про нього, давно пішли в небуття, композитор і його творіння стали безсмертними.

До 155-річчя від дня народження

    Важко знайти в історії хоч одну особу, крім Марії Башкирцевої, чия творчість викликала і викликає до сьогодні настільки діаметрально різні оцінки. Для одних вона всього-на-всього егоцентрична багатійка, яка прагнула слави і популярності за всяку ціну. Для інших - геніальна жінка, яка через передчасну смерть від сухот у 26-річному віці не змогла повністю розкрити свій талант.

    Загальновідомо, що Марина Цвєтаєва присвятила великій українці свою першу поетичну збірку, а один із найвідоміших літературознавців Франції Андре Моруа заявив, що саме Марія Башкирцева започаткувала у французькій і світовій літературі (знамениті щоденники написані на рідній для Бальзака, Стендаля і Золя мові) жанр персоналізму. Ще один красномовний факт: дві картини художниці - "Жан і Жак" та "Мітинг" - стали першими творами слов'янських художників, які потрапили у колекцію всесвітньо відомого Лувру.

    4 березня 2015 року виповнилося 200 років з часу народження Михайла Вербицького  –  українського священика, видатного музичного та громадського діяча, адже якраз йому , одному із перших професійних композиторів Галичини, судилося стати  творцем  музики українського славня – Державного Гімну України.

    Але очевидно, що це композитор, який написав не лише цей один твір. Він є автором великої кількості духовних творів, світських, солоспівів, творів для гітари тощо. Це була дуже цікава і рішуча особистість. Він багато зробив для української музичної культури.

До 200-річчя від дня народження Олександра Беретті 

та 235-річчя від дня народження Вікентія Беретті

Архітектори Беретті – це ціла епоха в історії Києва. Завдяки ним значною мірою стало формуватися обличчя сучасного міста, було створено цілий ряд непересічних споруд у стилі класицизму, постали будівлі, які нині посідають чільні місця серед архітектурних візитівок столиці України.

Вінченцо (або як його називали на слов’янський манер, Вікентій Іванович) Беретті найчастіше асоціюється із Київським університетом. Дійсно, архітектор є автором проекту головного корпусу Київського університету, який переміг на конкурсі 1835 р. Але насправді Київ зобов’язаний Вікентію Беретті набагато більшим. Син вихідця з Італії, архітектор народився, виріс і сформувався як професіонал у Санкт-Петербурзі, а від 1837 р. і до кінця життя жив і працював у Києві, формуючи обличчя молодого міста. Міста, яке поступово звикалося зі своїм статусом столиці Південно-Західного краю, що вимагав відповідного зовнішнього вигляду планування та забудови, адже саме В. І. Беретті належить авторство планування Володимирської вулиці та Бібіковського бульвару (нині – бульвар Тараса Шевченка); він був також співавтором генерального плану Києва.

Олександр Беретті став спадкоємцем свого батька у справі розбудови Києва. Його діяльності активно сприяв генерал-губернатор Д. Г. Бібіков, що надавало архітекторові додаткових привілеїв та свобод. Перелік будівель, створених за проектами О. В. Беретті, є значним, і найбільше тішить той факт, що більшість цих споруд збереглися до наших днів. Це – будівля Першої чоловічої гімназії (нині – гуманітарний корпус Національного університету Тараса Шевченка), анатомічного театру Київського університету (нині – будівля Національного музею медицини України), пансіону графині Левашової (нині – будівля Президії НАН України), Реального училища (нині – Дипломатична академія при МЗС України). Авторству Олександра Беретті належать загалом 23 проекти будівель по всій Україні.

До 170-річчя від дня народження Карла Густавовича Фаберже

У грудні  2011 року  в м. Києві на Хрещатику, 15 з'явилася пам'ятна дошка Карлу Фаберже. Ініціатором створення дошки став Ігор Лобортас, голова Класичного ювелірного дому “Лобортас”. “Ми повідомили світу, що Київ причетний до великого імені, еталону ювелірної справи, роботи якого високо оцінюють найбільші аукціонні будинки світу. Він був надсучасним майстром своєї справи, — розповідає меценат. — Крім того, Фаберже має ще один зв’язок з Україною. Коли в кінці ХIX сторіччя знайшли керченські прикраси, він взявся полагодити їх безкоштовно. Багато невеличких речей ювеліра є у антикварних магазинах України, а в музеї Київського метрополітену зберігається подарунок — підсклянник та ложка від Фаберже”.

Карл Фаберже знаменитий на весь світ завдяки своїм прикрасам у формі яйця. Ювелір і його помічники робили унікальні витвори мистецтва, покриті зовні емаллю, а всередині, у жовтку з матового золота, знаходилася золота курочка, в якій — рубінова корона. Перше яйце Фаберже зробив в 1885 році на замовлення царя Олександра III. Імператор підніс його як пасхальний сюрприз своїй дружині. Найдорожче — Ротшильдське яйце Фаберже — було продане за 18 мільйонів доларів, середня ціна на великі яйця Фаберже починається від 2-3 мільйонів доларів.

“Фаберже створював речі не лише для царських родин. Щороку він виготовляв 10 маленьких великодніх яєць, які продавали в магазинах за доступною ціною — 3 рублі 50 копійок. В робочих родинах дуже популярною була традиція купувати дівчатам на Великдень такі яйця, і коли їх назбирувалось багато, то на намисто одягали всі яйця Фаберже — це було їх придане”, — розповідає Ігор Лобортас.