Курбас прагнув неможливого — ізолюватися від життя, щоби перетворити його на мистецтво, перевтіливши останнє в релігію. У своєму щоденнику Лесь Курбас писатиме: «Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому».

Лесь Курбас вважав, що одноманітна рутинна робота забирає в людини щось священне, сокровенне, це «щось» має вберегти й передати їй театр. Водночас місія «священності» театру не має нічого спільного з «рум’яним» національним театром, якого Курбас ненавидів усією душею.